Різдвяні свята в Україні

Православна церква України та Українська греко-католицька церква (УГКЦ) з 1 вересня 2023 року перейшли на Новоюліанський календар. Це вдосконалена форма юліанського календаря, що базується на циклічному обертанні Землі навколо Сонця. Новоюліанський календар містить 218 високосних на 900 років, тривалість року становить 365,242222 доби.

На сьогодні новоюліанський календар використовують такі церкви:

Вселенський патріархат Константинополя
Олександрійський патріархат
Антіохійський патріархат
Румунська православна церква
Болгарська православна церква
Елладська православна церква (Греція)
Православна церква Чехії та Словаччини
Церква Кіпру
Автокефальна православна церква Албанії
Болгарська греко-католицька церква
Греко-візантійська католицька церква
Румунська греко-католицька церква

З 1 вересня 2023 року до них приєднаються Православна церква України та Українська греко-католицька церква (УГКЦ).

Тепер Різдво Христове відзначають з 24 грудня (вечір) по 6 січня (Хрещення Господнє) 

Період різдвяних свят із його традиційною обрядовістю увібрав у себе найбільш типові види народно-драматичної творчості українців. Різдво було значною мірою стерте з українського календаря протягом більшої частини 20-го століття через антирелігійну політику Радянського Союзу, але багато його традицій збереглися і знову відроджуються.

Початок святкового часу — отримання нового вогню, який запалюють на лежанці 12-ма полінами, які заготовляли 12 днів, для 12 різних страв, які приготують на Святу вечерю. А розпочинає Різдвяні свята дідух — символ-знак, який вноситься до будинку на Святий вечір, і є сигналом до початку обрядів. Саме внесення дідуха до будинку — ціле обрядове дійство, яке супроводжується низкою театральних елементів.

Свята ужин — центральна традиція на святвечір. Цього дня господині зазвичай готують дванадцять різних страв, головною з яких є кутя.
За традицією під час Святої вечері в червоному кутку (покуті) стоїть дідух — останній сноп обжинки, до складу якого входять: овес, жито, пшениця, льон. Дідух перебуває в будинку протягом тижня: його присутність приносить у родину гарний настрій, затишок та святковість.
Свята вечеря розпочинається молитвою. На столі запалюють різдвяну свічку пам'ять про душі предків. За святковий стіл сідає вся родина, у тому числі немовлята. Господар благословляє вечерю: «Дай, Боже, дочекати всім у здоров'ї до іншого року», пробує кутю, хрестить та підкидає до стелі. Якщо прилипає хоч трохи – на врожайний рік. Якщо в будинку хтось помер, то й йому кладуть ложку.
Спочатку їдять кутю, а потім і решту страв. Повечерявши, колядують.

Колядування. Різдвяні святкові ватаги споряджали переважно хлопці. Вони заздалегідь обирали ватагу, тобто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з батогом» тощо. «Козу» одягали у вивернутий шерстю назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. В інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть із косою» тощо. Однак обов'язковим атрибутом має бути рухлива зірка, яку постійно носив ватажок («Береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар оголошувався, розпочинали спектакль із вітальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувалися господар, господиня та їхні діти, їм бажали щастя та здоров'я, а в господарстві щоб були статки та щедрий приплід. Якщо у сім'ї були діти, які довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, щоб у них добре росли коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в будинку була дівчина, вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

На Різдво Христове люди йдуть на святкове богослужіння до церкви. Зазвичай літургія розпочинається вночі.